Зірковий час для Чадського Наполеона

Зірковий час для Чадського Наполеона

Весною 2013 року в Північній Африці та Сахелі склалася унікальна ситуація: практично всі без виключення значущі держави регіону загрузли у внутрішніх проблемах, а на міждержавному рівні виник вакуум лідерства. В підсумку пальма першості в силовому пасьянсі на величезному просторі від Сенегалу до Судану перейшла до рук 60-річного лідера Республіки Чад Ідріса Дебі.

Сезон турбулентності в Сахелі

Хаос. Такі думки приходять при первинному розгляді поточні події в регіоні Сахари-Сахелю, після того, як Північну Африку накрила хвиля «арабської весни», що винесла на безмежні пустельні простори величезний арсенал зброї, яка колись донедавна належала збройним силам Лівійської Джамахірії. За часів полковника Каддафі Лівія прагнула закріпити за собою статус регіонального лідера Африки, який формувався за рахунок всемірної підтримки проекту Африканського Союзу, спонсорства організації держав Сахари та Сахелю, надання значних обсягів фінансової допомоги  стражденним державам Африки. Лівія виступала активним посередником та миротворцем, одним з успіхів лівійської дипломатії стало примирення Чад та Судану. Але 2011 р. все скінчилося після проведення операції сил НАТО, яка призвела до повалення каддафістського режиму та сповзання Лівії до стану «іракізації». Новоявлені лівійські керманичі з Бенгазі поки не спроможні дати ладу навіть на своїй території, яка контролюється локальними командирами повстанських катіб, банд найманців та угрупувань, орієнтованих на зовнішні сили.

Ідріс Дебі в образі Наполеона

В не менш жалюгідному стані опинилося сусіднє Малі, де на Півночі країни в 2012 р. розпочалося сепаратистське повстання  туарегів, яке трансформувалося в навалу джихадистів, які прагнули тотально знищити малійську державність, а отже перетворити Малі на нове «Сомалі».

Щодо іншого регіонального важковаговика – Нігерії, то в 2019-2013 рр. уряди Гудлака Джонатана стикнувся з потужною протидією радикальної ісламістської секти Боко Харам, яка заявила, що поставить уряд Нігерії навколішки. Терористи  здійснюють постійні напади на поліцейські ділянки та християнські храми, прагнучі перетворити Нігерію на ісламську державу. Діяльність Боко Харам паралізувала нігерійський уряд на міжнародній арені, про що свідчить периферійна роль Нігерії у розв’язанні кризи в Малі в 2013 р. У внутрішні конфлікти занурений й Єгипет, якому стає все важче контролювати ситуацію на Синайському півострові, і який надзвичайно сильно прив’язаний до водної проблеми, що може призвести до повного колапсу єгипетської державності в її сучасній іпостасі.   

Великий гравець Сахари-Сахелю – Алжир також переживає не ліпші часи, оскільки населення країни із завмиранням серця читає офіційні повідомлення про стан здоров’я лідера країни Абдель Азіза Бутефліки, смерть якого може призвести до періоду політичної невизначеності та посилити роль ісламістів в країні. Аналогічна ситуація в Ефіопії, де після смерті прем’єр-міністра М.Зенауві в серпні 2012 р. влада перейшла до протестанта Хайлемейріма Десаленя, отже країна проходить період становлення нового режиму.

Щодо одвічного супротивника Чаду – Судану, то з 2010 р. дана країна пішла на досягнення мирової з Нджаменою. Відокремлення Південного Судану та подальші прикордонні протистояння з Джубою, змушували Хартум уникати ситуацій війни на два фронти, другим з яких у будь-який момент міг стати Дарфур.

На цьому тлі, в зоні сахельської дуги нестабільності постала постать Ідріса Дебі, який прагнув максимально скористатися небаченим до того шансом на закріплення регіональної ролі. До слова американський аналітик та старший співробітник з африканських досліджень Ради міжнародних відносин Джон Кембелл в травні 2013 р. заявив, що «Хто би міг подумати ще 6 місяців тому, що ми будемо стільки уваги приділяти Чад. Державі яка після послаблення Нігерія зайняла її місце в регіоні».

«Super Deby»: новий сірий кардинал Африки

Вихідець з народності загава, діючий голова Чаду Ідріс Дебі Ітно може вважати себе тефлоновим президентом, оскільки пережив численну кількість проб усунути його від влади, яку отримав буремного 1990 року. Окрім почесного титулу африканського довгожителя в даний час Дебі, на заздрість численних сусідів отримав можливість примірити лаври регіонального сірого кардиналу та важковаговика, спроможного виконувати роль місцевого арбітра та основного виконавця волі володарів Єлисейського палацу на просторах Françafrique.

Можна виділити декілька причин підйому Чаду.

Економічний ривок. Початок промислового видобутку нафти в 2003 році з боку тристороннього консорціуму Exxon-Mobil – Chevron – Petronas відповідно сприяв появі потоку відрахувань до бюджету республіки, які 2011 р. досягли 2 млрд. $. За цей же час ВВП Чад фантастично зросло в два рази й досягло майже 10 мдрд. $, хоча слабкою стороною динаміки розвитку лишилася залежність країни від експорту нафти, забезпечуючи 80% експорту Чаду.

Нове обличчя африканської миротворчості

Реформи армії та спецслужб.  Нафтове ельдорадо дало змогу уряду в Нджамені провести радикальні зміни в структурі армії та спецслужб Чаду. За період 2003-2012 рр. чисельність армії Чад зросла в 3,2 рази, і досягло 80,000 осіб. Про потугу армії Чаду красномовно свідчить участь 1800 чадських загартованих бійців в антитерористичній компанії Франції в Малі. Вояки Чад здійснювали роль витискання бойовиків з гірської місцевості під авіаційні удари французьких ВПС. В підсумку Чад довів, що він  - єдина держава Африки яка має ефективні сили швидкого реагування.

 В 2005 р. І.Дебі рішуче ліквідував президентську гвардію, яка була епіцентром планування заколотів та створив на її базі Генеральну безпекову дирекцію, яка стала очами та вухами президента. Специфічною рисою даної інституції було те, що 95% її керівного складу склали вихідці з загава. Отже, Дебі спромігся утворити особисту віддану структуру державної безпеки з надзвичайно широкими повноваженнями.

Нейтралізація суданської загрози. Якщо з політичною опозицією в середині країни Дебі зміг відносно швидко впоратися, то постійний головний біль для уряду в Нджамені являла підривна діяльність з боку Судану. Президент Судану Омар аль-Башир, який по суті програв війну проти повстанців на Півночі країни в 2003 р. стикнувся з спалахуванням масштабної кризи в Дарфурі. Її виникнення відбулося не без безпосередньої зовнішньої участі Чаду та Лівії, тому суданська армія та її сателіти в Дарфурі діяли надзвичайно радикально – вогнем та мечем викорінюючи осередки спротиву. При цьому особливо сильно постраждали вихідці з племені Дебі – загава, значна кількість яких втекли до Чаду. На довгі 7 років східний кордон Чад перетворився на арену партизанської війни, а в 2006 та 2008 р. в битвах за Нджамену просуданські повстанці ледь не позбавили Дебі влади. Лише за допомогою введення миротворчого контингенту ЄС в прикордонну зону з Суданом та початок роботи місії ООН в Дарфурі сприяли поліпшенню стану безпеки в прикордонні двох країн.  І в підсумку в 2010 р. Ідріс Дебі та Омар аль-Башир знову стали «братами».

Франція довіряє Африку Ідрісові Дебі

Репутація миротворця й міжнародне визнання. Армія Чад в Малі досягла значних успіхів на передовій боротьби з джихадистами в Малі, до яких можна зарахувати ліквідації командира аль-Каїди Абдельхаміда Абу Зеїда та організатора січневої терористичної атаки на алжирський Ель-Аменас Мохтара Бельмохтара. Високопосадовий французький дипломат за це назвав Чад «важливим партнером Франції в Африці, який бере участь у війні проти тероризму та відіграє стабілізуючу роль в регіоні. В лютому 2013 р. на саміті ЕКОВАС у Кот д’Івуарі західноафриканські лідери дякували Дебі за активну участь у вирішенні малійської кризи. Чад є активним учасником розв’язання кризи в ЦАР. На самітах Економічного співтовариства держав Центральної Африки в Нджамені вирішувалися питання невизнання африканськими лідерами узурпації влади в ЦАР та її передачу легітимному лідеру, який має очолити країну на перехідний період. Посилення міжнародних позицій Чад сприяє майбутнє обрання до складу Ради безпеки ООН,я ке відбудеться 2014 р.

 Сукупно гармонійне поєднання міжнародної ситуації, внутрішніх чинників та активної дипломатії Дебі в даний час перетворили його на африканського супермена спроможного вирішувати долі керівників сусідніх держав.

Zaghawaland у мріях Африканського Наполеона

Ідріс Дебі одноосібно керує Чад вже 23 рік поспіль, при цьому в країні створено режим правління за якого домінує лише єдина народність – загава. При цьому Дебі вже тричі переобирався на посаду голови держави (останній раз в 2011 р. з підтримкою у 84%), тобто Чад, як Франція за часів Наполеона, поступово перетворюється на родинне володіння клану Ітно. Споріднює Дебі з Наполеоном також полководницький талант Дебі, який вистояв у тривалому протистоянні з Суданом, зміг активно впливати на ситуацію в Південній Лівії (Феццан), а 2013 р. спромігся привести свого ставленика до влади в сусідній ЦАР. Якщо Наполеон підкорив Європу за для величі Франції, то Ідріс Дебі доклав значних зусиль, щоб відігравати вирішальну роль на землях, що колись входили до меж історичної імперії загава – Канему.  

Історична еволюція впливу народності загава в Африці

Повертаючись до ролі Чаду в кризі в  ЦАР, слід зауважити, що саме Нджамена тримала в своїх руках ключові важелі зміни режиму. В 2003 році І.Дебі допоміг колишньому президенту ЦАР Ф.Бозізе захопити владу в республіці, проте останній виявися невдячним щодо наданої послуги. Як зазначило джерело, наближу до Бозізе – «Дебі прагнув від нього отримати більш широкого визнання перед ним, проте Франсуа повернувся до Ідріса спиною». Дебі закликав Бозізе включити представників повстанців з СЕЛЕКА до складу уряду країни, і таким чином припинити повстання, яке тривало на південно-східному кордоні Чад. Але Бозізе вчинив інакше, він відмовився повною мірою втілити в життя Лібревільскі угоди 2013 року, та розпустив свою гвардію, яка складалася з чудських вояків. Натомість Бозізе звернувся за допомогою до Преторії, яка надала йому охорону з 400 солдат. Південна Африка хотіла таким чином продемонструвати свої роль великодержавну роль в Африці. Це стало каталізатором повстання СЕЛЕКА, підбурюваного Дебі, який одночасно дав вказівку миротворчому контингенту  FOMAC, що складався з бійців Чад зайняти нейтральну позицію в конфлікті. Це відкрило повстанцям шлях до столиці Бангі, і владу в країні захопив лідер повстанців Мішель Джотодія, військовим стратегом якого служить колишній член президентської гвардії Чад. А сам Джотодія до початку перевороту активно контактував з Дебі. Окрім того, скинений Ф.Бозізе повідомив, що загибель 13 солдат армії ПАР, яка стала катастрофічним приниженням для президента країни Джейкоба Зуми, лежить на совісті спецназівців з Чад. Отже, І.Дебі вдалося втілити концепція створення «дружньої держави» на Півдні. Умовно кажучи ЦАР потрапила в орбіту впливу того, що можна назвати Загавалендом, тобто простором на якому визначальну роль відіграють сили пов’язані з племінною групою президента Дебі.

До сфери впливу нового віртуального Канему окрім ЦАР також входить лівійський Феццан, де підконтрольні Дебі – сили тубу та барбузи Дебі чинять спротив силам лівійського уряду. Нафтопровід Доба-Крібі став ланцюгом дружби, який з’єднав Чад з сусіднім Камеруном. Рух за справедливість та рівноправ’я та його фракції є рукою Чад в суданському Дарфурі. Між Нігером та Чад існують певні суперечності, проте в двох держав були близькі позиції, щодо інтервенції НАТО в Лівії, що істотно їх зближує. Щодо Малі, то за рахунок допомоги  французам в проведенні операції «Сервал» в цій країні Чад зміг активно посилити свої позиції на міжнародній арені та в рамках таких регіональних с структур, як ЕКОВАС, ЕККАС та Спільноті держав Сахари-Сахелю.   

Такими є загальні контури кордонів впливу африканського Наполеона.

Висновки. Cave ne cadas

         Весна 2013 в Нджамені знаменувалася військовим парадом в якому прийняли участь 700 солдат Чаду, які повернулися з Малі, де втратили 38 однополчан та вбили сотні ісламістів. Ідріс Дебі у зверненні до них зазначив, що завдяки ним цінності миру та демократії перемогли в Малі. Але за іронією долі вже за декілька тижнів Чад сколихнула новина про розкриття змови проти діючого президента: були заарештовані двоє генералів та один з членів парламенту. В країні, яка принесла «демократію в Малі» на повну розгорнулася кампанія репресій проти усіх, кого підозрюють в нелояльності до правлячого уряду. А це несе певну тривогу, оскільки паризькі патрони Дебі час від часу нагадують світові щодо дотримання прав людини, і їх настрої мінливі, а отже в будь-який момент треба бути готовим надати докази демократії. Тому Ідрісу Дебі, треба берегтися, щоб не впасти, та не закінчити життя на своєму острові Святої Єлени.