Зірковий час для Чадського Наполеона

Зірковий час для Чадського Наполеона

Весною 2013 року в Північній Африці та Сахелі склалася унікальна ситуація: практично всі без виключення значущі держави регіону загрузли у внутрішніх проблемах, а на міждержавному рівні виник вакуум лідерства. В підсумку пальма першості в силовому пасьянсі на величезному просторі від Сенегалу до Судану перейшла до рук 60-річного лідера Республіки Чад Ідріса Дебі.

Сезон турбулентності в Сахелі

Хаос. Такі думки приходять при первинному розгляді поточні події в регіоні Сахари-Сахелю, після того, як Північну Африку накрила хвиля «арабської весни», що винесла на безмежні пустельні простори величезний арсенал зброї, яка колись донедавна належала збройним силам Лівійської Джамахірії. За часів полковника Каддафі Лівія прагнула закріпити за собою статус регіонального лідера Африки, який формувався за рахунок всемірної підтримки проекту Африканського Союзу, спонсорства організації держав Сахари та Сахелю, надання значних обсягів фінансової допомоги  стражденним державам Африки. Лівія виступала активним посередником та миротворцем, одним з успіхів лівійської дипломатії стало примирення Чад та Судану. Але 2011 р. все скінчилося після проведення операції сил НАТО, яка призвела до повалення каддафістського режиму та сповзання Лівії до стану «іракізації». Новоявлені лівійські керманичі з Бенгазі поки не спроможні дати ладу навіть на своїй території, яка контролюється локальними командирами повстанських катіб, банд найманців та угрупувань, орієнтованих на зовнішні сили.

Ідріс Дебі в образі Наполеона

В не менш жалюгідному стані опинилося сусіднє Малі, де на Півночі країни в 2012 р. розпочалося сепаратистське повстання  туарегів, яке трансформувалося в навалу джихадистів, які прагнули тотально знищити малійську державність, а отже перетворити Малі на нове «Сомалі».

Щодо іншого регіонального важковаговика – Нігерії, то в 2019-2013 рр. уряди Гудлака Джонатана стикнувся з потужною протидією радикальної ісламістської секти Боко Харам, яка заявила, що поставить уряд Нігерії навколішки. Терористи  здійснюють постійні напади на поліцейські ділянки та християнські храми, прагнучі перетворити Нігерію на ісламську державу. Діяльність Боко Харам паралізувала нігерійський уряд на міжнародній арені, про що свідчить периферійна роль Нігерії у розв’язанні кризи в Малі в 2013 р. У внутрішні конфлікти занурений й Єгипет, якому стає все важче контролювати ситуацію на Синайському півострові, і який надзвичайно сильно прив’язаний до водної проблеми, що може призвести до повного колапсу єгипетської державності в її сучасній іпостасі.   

Великий гравець Сахари-Сахелю – Алжир також переживає не ліпші часи, оскільки населення країни із завмиранням серця читає офіційні повідомлення про стан здоров’я лідера країни Абдель Азіза Бутефліки, смерть якого може призвести до періоду політичної невизначеності та посилити роль ісламістів в країні. Аналогічна ситуація в Ефіопії, де після смерті прем’єр-міністра М.Зенауві в серпні 2012 р. влада перейшла до протестанта Хайлемейріма Десаленя, отже країна проходить період становлення нового режиму.

Щодо одвічного супротивника Чаду – Судану, то з 2010 р. дана країна пішла на досягнення мирової з Нджаменою. Відокремлення Південного Судану та подальші прикордонні протистояння з Джубою, змушували Хартум уникати ситуацій війни на два фронти, другим з яких у будь-який момент міг стати Дарфур.

На цьому тлі, в зоні сахельської дуги нестабільності постала постать Ідріса Дебі, який прагнув максимально скористатися небаченим до того шансом на закріплення регіональної ролі. До слова американський аналітик та старший співробітник з африканських досліджень Ради міжнародних відносин Джон Кембелл в травні 2013 р. заявив, що «Хто би міг подумати ще 6 місяців тому, що ми будемо стільки уваги приділяти Чад. Державі яка після послаблення Нігерія зайняла її місце в регіоні».

«Super Deby»: новий сірий кардинал Африки

Вихідець з народності загава, діючий голова Чаду Ідріс Дебі Ітно може вважати себе тефлоновим президентом, оскільки пережив численну кількість проб усунути його від влади, яку отримав буремного 1990 року. Окрім почесного титулу африканського довгожителя в даний час Дебі, на заздрість численних сусідів отримав можливість примірити лаври регіонального сірого кардиналу та важковаговика, спроможного виконувати роль місцевого арбітра та основного виконавця волі володарів Єлисейського палацу на просторах Françafrique.

Можна виділити декілька причин підйому Чаду.

Економічний ривок. Початок промислового видобутку нафти в 2003 році з боку тристороннього консорціуму Exxon-Mobil – Chevron – Petronas відповідно сприяв появі потоку відрахувань до бюджету республіки, які 2011 р. досягли 2 млрд. $. За цей же час ВВП Чад фантастично зросло в два рази й досягло майже 10 мдрд. $, хоча слабкою стороною динаміки розвитку лишилася залежність країни від експорту нафти, забезпечуючи 80% експорту Чаду.

Нове обличчя африканської миротворчості

Реформи армії та спецслужб.  Нафтове ельдорадо дало змогу уряду в Нджамені провести радикальні зміни в структурі армії та спецслужб Чаду. За період 2003-2012 рр. чисельність армії Чад зросла в 3,2 рази, і досягло 80,000 осіб. Про потугу армії Чаду красномовно свідчить участь 1800 чадських загартованих бійців в антитерористичній компанії Франції в Малі. Вояки Чад здійснювали роль витискання бойовиків з гірської місцевості під авіаційні удари французьких ВПС. В підсумку Чад довів, що він  - єдина держава Африки яка має ефективні сили швидкого реагування.

 В 2005 р. І.Дебі рішуче ліквідував президентську гвардію, яка була епіцентром планування заколотів та створив на її базі Генеральну безпекову дирекцію, яка стала очами та вухами президента. Специфічною рисою даної інституції було те, що 95% її керівного складу склали вихідці з загава. Отже, Дебі спромігся утворити особисту віддану структуру державної безпеки з надзвичайно широкими повноваженнями.

Нейтралізація суданської загрози. Якщо з політичною опозицією в середині країни Дебі зміг відносно швидко впоратися, то постійний головний біль для уряду в Нджамені являла підривна діяльність з боку Судану. Президент Судану Омар аль-Башир, який по суті програв війну проти повстанців на Півночі країни в 2003 р. стикнувся з спалахуванням масштабної кризи в Дарфурі. Її виникнення відбулося не без безпосередньої зовнішньої участі Чаду та Лівії, тому суданська армія та її сателіти в Дарфурі діяли надзвичайно радикально – вогнем та мечем викорінюючи осередки спротиву. При цьому особливо сильно постраждали вихідці з племені Дебі – загава, значна кількість яких втекли до Чаду. На довгі 7 років східний кордон Чад перетворився на арену партизанської війни, а в 2006 та 2008 р. в битвах за Нджамену просуданські повстанці ледь не позбавили Дебі влади. Лише за допомогою введення миротворчого контингенту ЄС в прикордонну зону з Суданом та початок роботи місії ООН в Дарфурі сприяли поліпшенню стану безпеки в прикордонні двох країн.  І в підсумку в 2010 р. Ідріс Дебі та Омар аль-Башир знову стали «братами».

Франція довіряє Африку Ідрісові Дебі

Репутація миротворця й міжнародне визнання. Армія Чад в Малі досягла значних успіхів на передовій боротьби з джихадистами в Малі, до яких можна зарахувати ліквідації командира аль-Каїди Абдельхаміда Абу Зеїда та організатора січневої терористичної атаки на алжирський Ель-Аменас Мохтара Бельмохтара. Високопосадовий французький дипломат за це назвав Чад «важливим партнером Франції в Африці, який бере участь у війні проти тероризму та відіграє стабілізуючу роль в регіоні. В лютому 2013 р. на саміті ЕКОВАС у Кот д’Івуарі західноафриканські лідери дякували Дебі за активну участь у вирішенні малійської кризи. Чад є активним учасником розв’язання кризи в ЦАР. На самітах Економічного співтовариства держав Центральної Африки в Нджамені вирішувалися питання невизнання африканськими лідерами узурпації влади в ЦАР та її передачу легітимному лідеру, який має очолити країну на перехідний період. Посилення міжнародних позицій Чад сприяє майбутнє обрання до складу Ради безпеки ООН,я ке відбудеться 2014 р.

 Сукупно гармонійне поєднання міжнародної ситуації, внутрішніх чинників та активної дипломатії Дебі в даний час перетворили його на африканського супермена спроможного вирішувати долі керівників сусідніх держав.

Zaghawaland у мріях Африканського Наполеона

Ідріс Дебі одноосібно керує Чад вже 23 рік поспіль, при цьому в країні створено режим правління за якого домінує лише єдина народність – загава. При цьому Дебі вже тричі переобирався на посаду голови держави (останній раз в 2011 р. з підтримкою у 84%), тобто Чад, як Франція за часів Наполеона, поступово перетворюється на родинне володіння клану Ітно. Споріднює Дебі з Наполеоном також полководницький талант Дебі, який вистояв у тривалому протистоянні з Суданом, зміг активно впливати на ситуацію в Південній Лівії (Феццан), а 2013 р. спромігся привести свого ставленика до влади в сусідній ЦАР. Якщо Наполеон підкорив Європу за для величі Франції, то Ідріс Дебі доклав значних зусиль, щоб відігравати вирішальну роль на землях, що колись входили до меж історичної імперії загава – Канему.  

Історична еволюція впливу народності загава в Африці

Повертаючись до ролі Чаду в кризі в  ЦАР, слід зауважити, що саме Нджамена тримала в своїх руках ключові важелі зміни режиму. В 2003 році І.Дебі допоміг колишньому президенту ЦАР Ф.Бозізе захопити владу в республіці, проте останній виявися невдячним щодо наданої послуги. Як зазначило джерело, наближу до Бозізе – «Дебі прагнув від нього отримати більш широкого визнання перед ним, проте Франсуа повернувся до Ідріса спиною». Дебі закликав Бозізе включити представників повстанців з СЕЛЕКА до складу уряду країни, і таким чином припинити повстання, яке тривало на південно-східному кордоні Чад. Але Бозізе вчинив інакше, він відмовився повною мірою втілити в життя Лібревільскі угоди 2013 року, та розпустив свою гвардію, яка складалася з чудських вояків. Натомість Бозізе звернувся за допомогою до Преторії, яка надала йому охорону з 400 солдат. Південна Африка хотіла таким чином продемонструвати свої роль великодержавну роль в Африці. Це стало каталізатором повстання СЕЛЕКА, підбурюваного Дебі, який одночасно дав вказівку миротворчому контингенту  FOMAC, що складався з бійців Чад зайняти нейтральну позицію в конфлікті. Це відкрило повстанцям шлях до столиці Бангі, і владу в країні захопив лідер повстанців Мішель Джотодія, військовим стратегом якого служить колишній член президентської гвардії Чад. А сам Джотодія до початку перевороту активно контактував з Дебі. Окрім того, скинений Ф.Бозізе повідомив, що загибель 13 солдат армії ПАР, яка стала катастрофічним приниженням для президента країни Джейкоба Зуми, лежить на совісті спецназівців з Чад. Отже, І.Дебі вдалося втілити концепція створення «дружньої держави» на Півдні. Умовно кажучи ЦАР потрапила в орбіту впливу того, що можна назвати Загавалендом, тобто простором на якому визначальну роль відіграють сили пов’язані з племінною групою президента Дебі.

До сфери впливу нового віртуального Канему окрім ЦАР також входить лівійський Феццан, де підконтрольні Дебі – сили тубу та барбузи Дебі чинять спротив силам лівійського уряду. Нафтопровід Доба-Крібі став ланцюгом дружби, який з’єднав Чад з сусіднім Камеруном. Рух за справедливість та рівноправ’я та його фракції є рукою Чад в суданському Дарфурі. Між Нігером та Чад існують певні суперечності, проте в двох держав були близькі позиції, щодо інтервенції НАТО в Лівії, що істотно їх зближує. Щодо Малі, то за рахунок допомоги  французам в проведенні операції «Сервал» в цій країні Чад зміг активно посилити свої позиції на міжнародній арені та в рамках таких регіональних с структур, як ЕКОВАС, ЕККАС та Спільноті держав Сахари-Сахелю.   

Такими є загальні контури кордонів впливу африканського Наполеона.

Висновки. Cave ne cadas

         Весна 2013 в Нджамені знаменувалася військовим парадом в якому прийняли участь 700 солдат Чаду, які повернулися з Малі, де втратили 38 однополчан та вбили сотні ісламістів. Ідріс Дебі у зверненні до них зазначив, що завдяки ним цінності миру та демократії перемогли в Малі. Але за іронією долі вже за декілька тижнів Чад сколихнула новина про розкриття змови проти діючого президента: були заарештовані двоє генералів та один з членів парламенту. В країні, яка принесла «демократію в Малі» на повну розгорнулася кампанія репресій проти усіх, кого підозрюють в нелояльності до правлячого уряду. А це несе певну тривогу, оскільки паризькі патрони Дебі час від часу нагадують світові щодо дотримання прав людини, і їх настрої мінливі, а отже в будь-який момент треба бути готовим надати докази демократії. Тому Ідрісу Дебі, треба берегтися, щоб не впасти, та не закінчити життя на своєму острові Святої Єлени.

Американський мілітаризм в Африці: пробудження

Американський мілітаризм в Африці: пробудження 

     Міжнародні відносини постійно еволюціонуюють, але в них все одно існують незмінні речі. Тому для української спільноти важливим є розуміння універсального постулату зовнішньої політики значних акторів міжнародних відносин:  «Держави, які співпрацюватимуть з нами отримають послаблення. Той, хто відмовиться співпрацювати буде покараний настільки, наскільки в нас вистачить сил». Такою є зміст філософії силової політики, яка дозволила США сформувати значну військову мережу в Африці.

Аналітичні таланти Пентагону

     Почати треба з того, що роль Африки для США постійно зростає. Так, в червні 2012 р. президент США Барак Обама в передмові до Стратегії США щодо Африки на Південь від Сахари зазначив: «Якщо подивитися в майбутнє, то стає очевидним, що Африка стала як ніколи раніше  важливою для безпеки та процвітання міжнародної спільноти та Сполучених штатів Америки зокрема». Слова американського лідера зі всією очевидністю підкреслюють, що на поточному порядку денному саме африканському регіону відведена провідна роль в забезпеченні виходу «демократичного світу» з тривалої рецесії. Те, що африканські ресурси є об’єктом нескінченної боротьби між глобальними акторами ще від кінця ХІХ ст. не для кого не є таємницею. І якщо в 60-70-т рр. США стикалися в регіоні з залишковими рецидивами європейської присутності, а в 90-ті рр. – інтерес до Африки впав настільки, що Вашингтон загалом хворів на африканську амнезію. Ситуацію змінив початок ХХІ століття, коли вихідці з Піднебесної розгорнули на континенті настільки бурхливу діяльність, що подекуди американський істеблішмент побачив, що однією лише дипломатією та економічними важелями настирливих хуацяо від стратегічно важливих нафтових ресурсів Африки не усунеш. Саме через це, під завісу своєї президентської каденції в 2008 р. техаський рейнджер Джордж Буш створив інструмент хірургічного розв’язання китайської проблеми в Африці – Африканське командування збройних сил США (АФРИКОМ). Те, що дана новітня структура організаційно оформилася лише за місяць до президентських виборів, і стосувалася саме проблематики Африки певною мірою демонструє далекоглядність аналітиків Пентагону щодо приходу до Білого дому чорношкірого керманича.

Благо американської егіди

     Офіційно в основі американського курсу в Африці лежать чотири основні стовпи: 1) посилення демократичних інституцій; 2) стимулювання економічного зростання, торгівлі та інвестицій; 3) просування миру та безпеки; 4) сприяння розвитку та можливостям. Отже, зовнішня сторона американських іспірації до Африки є цілком пристойною. В той же час, з праць значного американського стратега Едварда Люттвака широко відомо, що між планами та реальними умовами їх реалізації існує величезна прірва з безліччю непередбачуваних перепон. Вигадливі заклики американських пропагандистів  боротися з всеохоплюючою  корупцією, визнавати та дотримуватися людських прав за своїми співвітчизниками, обмежити перебування при владі конституційними рамками та гарантувати прозорість владного транзиту розраховані радше на американських виборців, ніж африканських стронгменів, оскільки «демократичне меню» для їх режимів є отрутою. В той же час, кого через нелюбов до демократії можна назвати африканськими брудними покидьками є ворожими до США, а навпаки тягнуться співпрацювати з Вашингтоном. Тому виникла потреба в більш тонких механізмах реалізації військового партнерства, при цьому важливо було щоб ця співпраця давала американським військовим право легально перебувати на території цих держав (фізична збройна присутність), зовнішньо введення військ було б легітимним з точки зору міжнародного права (схвалення світової спільноти), а також по можливості не сприймалося в якості саме антикитайського кроку (маскування). Цим інструментом стала взаємодія стратегічно важливих держав Африки з АФРИКОМ в сфері боротьби з міжнародним тероризмом та іншими безпековими загрозами, такими як діяльність лиховісного Джозефа Коні на просторах Центральної Африки.  В період 2011-2013 рр.  відбулося стрімке нарощування американської присутності в Африці.

Американські вояки, як ще називають Джи-ай, працюють в Африці переважно  військових радниками, які надають підтримку місцевим урядам в боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими загрозами, що безумовно знаходило позитивне зовнішнє ставлення з боку міжнародної громадськості. 

Військово-розвідувальна мережа Б.Обами в Африці

    АФРИКОМ пропонує африканським урядам різноманітні формати військово-технічної співпраці, які передбачають доволі різні варіанти американської участі. Збройні сили США допомагають мавританським хірургам у лікуванні катаракти, американці створили можливості для армії Кабо-Верде патрулювати власні територіальні води, а уздовж дуги нестабільності в Сахелі постала розгалужена мережа баз для військових БПЛА та злітних смуг для розвдувальних літаків ЦРУ.   

     Мапа відомих військових активностей АФРІКОМ в 2013 р. (за виключенням Лівії) 

В сухому залишку неоднорідна за змістом партнерства мережа АФРИКОМу весною 2013 року виглядала наступним чином:

Марокко

1200 морських піхотинців, військових моряків та льотчиків США в квітні 2013 р. взяли участь у спільних з королівськими збройними силами Марокко навчаннях «Морський лев 2013». Мета навчань – відпрацювання спільної підготовки військових операцій. Протягом навчань конвой з 250 тонами обладнання перетнув відстань в 300 миль. Також були відпрацьовані практика польоту на малих висотах та дозаправка в повітрі.

Малі

Американські війська надають допомогу армії Франції в боротьбі з ісламістами, які захопили північ країни.

Нігер

Американська база БПЛА розміщена в північно-західній частині аеропорту Ніамею. Базу обслуговують 100 американських вояків. База використовується з метою підтримки французької операції проти ісламістів в Малі.

Буркіна-Фасо

Аеропорт Уагадугу виступає транспортним пересадочним вузлом для проведення операцій із спостереження за територією Малі, Мавританії та Сахари. В Буркіна-Фасо США використовують розвідувальні  літаки РС-12 (U-28A).

Кабо-Верде

Американський флот та ВПС беруть участь спільно з ВМС Великобританії та ВМС Кабо-Верде у патрулюванні територіальних вод держави. В березні 2013 р. в порт Міндело відбувся захід HMS Argyll. Американці передають воякам Кабо-Верде досвід проведення прибережного патрулювання та тилового забезпечення. Армія Кабо-Верде отримала від ЗС США два швидкісних катери.

Мавританія

В лютому-березні 2013 р. понад 1000 вояків із різних держав Африки та США взяли участь у проведенні навчань з відпрацювання спеціальних операцій Flintlock-2013. В березні-квітні 2013 в Нуакшоті відбулися спільні навчання військових медиків Medrete 13-2 щодо підготовки мавританських лікарів у проведенні операцій по лікуванню катаракти.

Сенегал

Березень 2013 р. США, 5 держав ЄС та 8 держав Африки взяли участь у навчаннях Sahara Express 2013, які спрямовані на підтримання навичок проведення анти-піратських операцій.

Південний Судан

Селеще Нізара, що у Південному Судані є потенційною новою базою для американських БПЛА. Окрім того, уряд США також веде переговори з урядом країни щодо розміщення бази для розвідувальних літаків. Американські інструктори присутні в країні з метою проведення боротьби з Господнею армією спротиву та пошуку її лідера Джозефа Коні.

       На мапі помічені амеркианські бази БПЛА в Африці 

Кенія

На морському узбережжі м.Ламу триває будівництво злітної смуги для американських БПЛА. Понад 100 американських командос та інший розквартировані на військових базах Кенії.

Танзанія

В лютому 2013 р. американські підрозділи із спеціальних операцій виступили співорганізатором конференції для сил спеціальних операцій в Східній Африці.

Джибуті

2000 американських солдатів та обслуговуючого персоналу розміщені на найбільшій базі США в Африці – Кемп Лемоньєр. З території цієї бази американці ведуть боротьбу з силами Аш-Шабаб в Сомалі та аль-Каїдою на Арабському півострові.

Уганда

Аеропорт Ентеббе став базою для американських БПЛА, також розміщені американські розвідувальні літаки РС-12 з метою проведення пошукових операцій при полюванні на лідера ГАС – Дж.Коні.

Ефіопія

База американських БПЛА розміщується в м.Арба Мінч. На території бази знаходяться розвідувально-ударн БПЛА MQ-9 Reaper, які використовуються на території Сомалі.

Сейшельскі острови

США володіє базою БПЛА на о.Махе, де базуються БПЛА типу MQ-9 Reaper, що використовуються для проведення розвідувальних операцій в Східній Африці.

Камерун

Медики приписані для ВМС США в квітні 2013 року провели лікування 1,300 осіб в рамках роботи Станції партнерства американського флоту. Американські інструктори проводили навчання бійців наземних підрозділів камерунських збройних сил.

ЦАР

Сили спеціальних операцій США розміщені з метою боротьби з Джозефом Коні.

ДРК

Пересувна контактна група у складі двох осіб провела тритижневий курс для 29 конголезьких військових з питань базових розвідувальних методик. Сили спеціальних операцій США присутні в ДРК з метою протидії Дж.Коні.

Нігерія

В квітні 2013 р. відбувся обмін досвідом між медичним військовим персоналом США та Госпіталем нігерійських ВМС в Лагосі в питанні лікування травм.

Ліберія

Пересувна контактна група у складі двох осіб скерована генеральним інспектором ЗС США прибула до Монровії з метою формування кадрового складу армійської інспекції Ліберії.

Африка в руках Dr Strangedrone

     Африканський регіон став для американських мілітаристів зоною втілення в життя того концепту, який умовно можна назвати «доктриною Обами», в основі якої лежить масоване використання БПЛА над територіями інших держав з метою знищення терористичних елементів. За свою любов до застосування «дронів» Обама отримав  прізвисько Dr. Strangedrone. І не дивно, бо порівнянні з часами керівництва Дж.Буша, Пентагон та ЦРУ збільшили використання «дронів» у 3-6 разів. Якщо Нігер, Ефіопія, Кенія, Буркіна-Фасо та Південний Судан стали базами американських БПЛА, то Сомалі та Малі – великим полігоном на території якого поза контролем будь-яких міжнародних інститутів відбувається бойове відпрацювання технології ведення війни на відстані. Виникає питання, чому африканські лідери з такою легкістю надають території своїх держав американським солдатам? Перед очима постає приклад Лівії – режим якої не схотів коритися перед американською машиною експорту демократії. З тих пір африканські керівники послуговуються логікою, яку можна укласти в наступній вислові обізнаного американського високого посадовця, якого цитує блогер xcroc: «Держави, які співпрацюватимуть з нами отримають послаблення. А тих, хто відмовиться співпрацювати буде покараний настільки, наскільки в нас вистачить сил».